Манґа є своєрідним способом осягнення японської свідомості, закритої для розуміння рештою світу півторатисячолітньою культурою та унікальними традиціями.
Нині візитівкою Японії вже є не ікебана, не чайна церемонія, навіть не компью’тери або роботи, а японські мультиплікаційні фільми та популярні комікси манґа, які підкорили увесь світ, вони складові практично єдиного і основного сегменту сучасної японської масової культури. Як вважають деякі японські і західні психологи, манґа є своєрідним способом осягнення японської свідомості, закритої для розуміння рештою світу півторатисячолітньою культурою та унікальними традиціями.
Манґа стала основою багатьох сучасних візуальних видів мистецтва. Від неї йде місток до великого кіно – іноді напряму, але зазвичай через, створену на її основі, анімацію. Достатнім буде назвати творчість всесвітньовідомих режисерів братів Вачовскі, які створили свою добревідому «Матрицю» під впливом японського аніме «Привид в обладунках», першоосновою для якого, в свою чергу, стала манґа Шіро Масамуне «Підрозділ Обладунок». Сюжет, герої, стилістика японських коміксів нині відображаються в моді, графічному дизайні, аксесуарах, елементах інтер’єру.
Інша сучасна похідна від манґа – відеогри. Ігрові приставки від «Sony» і «Nintendo» знайомлять мільйони «ґеймерів» по всій планеті з творіннями японських розробників, таких, як Шіґеру Міямото, Ю Сузукі та Хідео Коджіма. Японські відеоігри «Вуличний воїн» («Street Fighter»), «Остання фантазія» («Final Fantasy») та інші займають панівні місця серед продукції такого ж виду, і користуються найвищою популярністю у дітей і підлітків.
Порівняно нове явище в манґа-культурі – новий жанр комп’ютерних ігор в системі «Онлайн», що став комерційно успішним напрямком індустрії розваг. Цей жанр, що іменується MMORPG (Massive multiplayer online role-playing game), привертає до себе, з одного боку, людей, традиційно захоплених комп’ютерними іграми, а з іншого – тих, хто в принципі байдужий до класичних комп’ютерних ігор, але схильний до перебування у віртуальному всесвіті і можливості зустріти там однодумців. Феномен ігор у системі «Онлайн», без сумніву, ще стане предметом досліджень. А поки модне захоплення заполонило увесь світ і дійшло до Росії (та України – Р. В.).
Манґаманія набула сьогодні надзвичайно великих розмірів. Книжки та журнали з картинками із захватом гортають в електричці і вдома, на перерві у школі та в обідню перерву. Читають усі – чоловіки і жінки, школярі і студенти, клерки і професори. Чому ж японці так люблять комікси?
Перш за все тому, що вони прості для розуміння і привабливі візуально. За 20 хвилин читач пролистує журнал коміксів обсягом 320 сторінок, а кожну сторінку пробігає поглядом за лічені секунди. Швидкість сприйняття мозком інформації при читанні або, точніше, перегляді манґа на 28-30% вище, ніж при читанні звичайного тексту. Манґа подібна до ієрогліфів, будучи наділеною смислом письмовим знаком.
Комікси – річ зручна: вони схожі на портативний міні-телевізор або відео-плеєр, перегляд яких не турбує оточення. Книжка чи журнал з коміксами легко поміщається в сумці або кишені, і бувають вельми доречними в час вимушених пауз.
Комікси – річ корисна: з їх допомогою можна відійти від проблем і турбот нашого століття.
Комікси – річ цікава і захоплююча: неординарні сюжети, цікаві герої, нестандартні вчинки впізнавані й типові; ілюстрації відповідають найрізноманітнішим потребам споживачів – від казок до філософських творів та шкільних підручників.
Комікси – річ доступна: купити їх можна буквально скрізь – в переходах метро, кіосках на залізничних станціях, і звісно ж, в магазинах.
Справжнім раєм для поціновувачів такої літератури є район Акіхабара в Токіо – це найбільший центр з продажу радіоелектроніки, де спеціалізовані магазинчики з продажу манґа-книг та манґа-журналів, складають серйозну конкуренцію своїм сусідам з технічними новинками. Саме тут, наче філателісти, збираються по вихідним фанати коміксів. Їх поношені джинси і наплічники на спині – умовний знак для однодумців. Тут же майже завжди можна побачити черги в манґа-кафе, де відвідувачів обслуговують молоді та вродливі офіціантки в костюмах популярних героїв манґа, а сік або чай завжди супроводжується товстимиманґа-журналами. Таких кафе багато по всій країні, в той час як манґа-бібліотек стає дедалі менше.
Перша бібліотека манґа була відкрита в префектурі Окаяма в травні 1988 р. У ній було близько 100 тис. примірників видань, зокрема антикварних, проводились виставки тощо. Нині таких бібліотек залишилось небагато, оскільки дешевизна і доступність коміксів зробила такі бібліотеки практично непотрібними.
У більшості випадків сучасні манґа є серіалами, що публікуються в газетах і, найчастіше, в щотижневиках або щомісячних журналах. Зазвичай обсяг серіалу в тижневику становить 15-20 сторінок. Трапляються і короткі манґа-оповіді, які становлять всього чотири кадри по вертикалі (зазвичай, з дуже стилізованим малюнком, часто гумористичного характеру).
Улюблені герої популярних манґа і аніме часто продовжують своє життя у вигляді так званих супутніх товарів, які приносять їх творцям чималі прибутки.
Манґа практично завжди чорно-біла, в кольорі малюються лише обкладинки і окремі ілюстрації. В цьому простежується традиція японського монохромного живопису. Також економляться кошти на виробництво коміксів, та й розпорядок праці художників такий, що на колір часу просто не вистачає. Читається (або розглядається) манґа зазвичай справа наліво – так само як пишуться стовпці японських ієрогліфів.
У 2003 р. тираж манґа-книжок склав 10 млн 14 тис. примірників. До речі, книжки-коміксів традиційно не вносять у списки бестселерів, хоча багато з них видаються величезними накладами. Так, у 1994 р. тираж першого видання 22-томної книги «Коронний кидок» склав 2,5 млн примірників.
Проте основна частина коміксів друкується у вигляді спеціальних журналів. Одних лише найменувань цих журналів, за даними «Білої книги по інформації і засобах масових комунікацій» за 2003 р., нараховувалось 291 (228 – для дорослих і 63 – для дітей). Про їх популярність можна судити хоча б по одному факту: в 1993 р. один з найбільш відомих молодіжних манґа-тижневиків «Шьонен Джамп» досяг найбільшого накладу за всю історію японської журнальної індустрії – 6 млн 480 тис. примірників.
У таких журналах паралельно публікується близько десятка манґа-серіалів, по одному розділу (близько 30 сторінок) у кожному випуску. Друкуються також синґли, тобто однороздільна манґа, і чотирикадровійонкоми. Журнали за своїм характером поділяються на безліч категорій з орієнтиром на певну аудиторію. Якщо в європейських країнах головними споживачами коміксів є діти, то три чверті виданих в Японії журналів-коміксів призначені для дорослих. Діапазон шанувальників таких журналів варіюється від малюків (для них друкуються манґа без підписів) до чоловіків і жінок середнього віку. Вже проводяться експерименти в області створення манґи для літніх людей. Сьогодні комікси призначаються не лише для розваги. Величезні наклади цієї продукції видаються у вигляді навчальних брошур, довідників, інструкцій.
Частка коміксів в загальному обсязі продажів журналів і книг становить понад 35%, для порівняння: у США – 7%.
Новий винахід японців – манґа в мобільному телефоні. Компанія «Sony» вирішила заробити на повальному захопленні дорослих і дітей, запропонувавши їм можливість викачувати комікси безпосередньо на «мобільники». Завдяки технології Comic Surfing, розробленої токійській фірмою Celsys, забезпечуються достатня швидкість і якість відтворення зображення.
Частка коміксів в загальному обсязі продажів журналів і книг становить 35%. Особливо полюбляють японці історичну манґа.
Як майже всі у сучасній японській масовій культурі, манґа є синтезом традиційного і нового, східного і західного, помноженим на економічний і технологічний потенціал країни. Японці ніколи не зрікалися своєї самобутньої культури, але разом з тим осмислено і вибірково запозичували все краще із Заходу. Так і японські художники запозичили форму коміксів із Заходу, але об’єднали її з національною традицією ілюстрованого оповідання і гумористичного малюнку.
Протягом століть японські ієрогліфи диктували необхідність супроводження текстів ілюстраціями-підказками, без яких часом складно було зрозуміти літературний текст. Ось чому практично відразу ж після народження японської прози з’явилися і її ілюстровані перекази е-хон, в яких тексту було небагато, а домінантну роль відігравали ілюстрації. Такі рукописні витвори згорталися в трубку і були схожі на картини у вигляді горизонтальних сувоїв – емакімоно, свого роду розповідними картинами, творці яких прагнули до об’єднання живопису з літературним текстом.
Японська традиційна гравюра з ілюстрованого «Журналу японського життя» (Токіо, 1894). Цікавий сюжет, динамічність, тонке і своєрідне відчуття перспективи і гострота ліній вказують на тісні зв\’язки середньовічної гравюри укійо-е із сучасними манґа і аніме.
До наших днів дійшов класичний зразок цього мистецтва – відомий сувій «Повісті про Ґенджі», що зображає у яскравих кольорах життя аристократії того часу. Він супроводжується текстовим коментарем, виконаним ошатним каліграфічним почерком. Таким чином цей сувій є зразком синтетичного мистецтва, в тканину якого вплетено живопис, літературу та каліграфію.
Ідея змусити картинку змінюватися по ходу розповіді належить ченцеві Какую (Тоба), який втілив її в чотирьох сувоях під загальною назвою «Веселі картинки з життя птахів і тварин» (XII ст.). Це гумористичні замальовки моралі того часу, виконані тушшю, із записами-коментарями. Птахи і звірі, що уособлювали собою людей, були зображені на перших двох сувоях, два інших були присвячені світським вчинкам буддійських ченців. Прості, але виразні лінії, перебільшені пропорції, чітко виражені емоції, а найголовніше – текстові репліки дозволяють бачити в цих сувоях прообраз сучасних манґа.
Існує й інша версія, що веде родовід сучасної манґа від стародавніх лубочних картинок, знайдених археологами в древніх курганах, де були поховані перші японські імператори.
Однак основну роль у становленні сучасної манґа-культури відіграли знамениті японські гравюри укійо-е, що становлять найяскравіший і масштабний пласт японської міської культури епохи Едо (1603 – 1967). Японська гравюра, що виникла на стику живопису і ремесла, мала всі ознаки масового мистецтва: тираж, доступність, дешевизна, популярність. Спочатку вона вважалась лише дешевою забавкою. Гравюри коштували копійки, ними обклеювали стіни, ширми, розсувні перегородки, використовували в якості пакувального матеріалу. На відміну від європейської авторської гравюри, укійо-е була результатом колективної творчості. Художник робив чорно-білий малюнок і позначав колір окремих деталей, різьбяр переносив картину на друкарську дошку, а друкар підбирав кольори і виготовляв гравюру.
Зображення куртизанок і акторів театру «Кабукі», пейзажів і сценок з міського життя принесли світову славу художникам Кітаґава Утамаро, Кацушіка Хокусай, Андо Хірошіґе і багатьом іншим. Менш відомі у нас в країні японські еротичні гравюри того часу – так звані шюнґа – «весняні картинки». Ці малюнки, часом непристойні, були найбільш затребувані міщанами і користувалися масовим попитом.
Розвивалася техніка гравюри, змінювалася форма її видання, але незмінною залишалась демократичність цього мистецтва, що відобразила в собі нове світовідчуття епохи, яке часто називають «японським ренесансом». Саме з того часу бере свій початок термін манґа – буквально «дивні, веселі картинки, гротески», який надалі закріпився за позначенням японських коміксів. А належить цей термін знаменитому Хокусаю, видатному художнику, який однаково успішно працював у всіх видах графіки.
Знаменита манґа Кацушіка Хокусая «Танець слуги» – немов живі картинки. Великий художник не лише придумав слово «манга», а й своєю творчістю передбачив появу сучасних коміксів та анімації.
Період з 1812 по 1836 рр. в житті Хокусая відомий численними подорожами, під час яких він робив замальовки. З подорожніх замальовок 1814 р. був складений перший том книги нарисів «Хокусай Манґа», потім були й інші. Загалом він створив 15 томів своєрідних щоденників. З понад чотирьох тисяч уміщених в них картинок є такі, що мають разючу схожість з ескізами аніматора. В жанрових сценках «Танцюючі горобці», «Метання списа», «Неформальна вечірка» та інших чудово передані фази руху.
Хокусай передбачив знайомство японців із західними коміксами, які стали активно потрапляти в Японію, починаючи з другої половини XIX ст. Після двох з половиною століть мирної ізоляції потужним потоком хлинула до Японії західна культура, почали стрімко виникати газети, журнали.
Першим власне японським «серіальним» коміксом з постійними героями (щоправда, орієнтованими на американські зразки) став гумористичний кольоровий комікс Р. Кітазава «Таґосаку і Макубе оглядають Токіо», який почав друкуватися в 1902 р. в журналі «Джіджі манґа». У 1905 р. художник став видавати власний журнал, на сторінках котрого зібралися багато талановитих художників жанру манґа.
Спочатку їх автори копіювали графічний стиль своїх західних колег, але потім повернулися до манери своїх великих співвітчизників – від Тоба до Хокусая, але з використанням олівця і пера замість пензля. Японцям припала до душі ідея серійних коміксів з постійними персонажами. А ось перевидання коміксів у вигляді книг – це чисто японський винахід.
Під час Другої світової війни військові фінансували «правильну» манґа (вона друкувалася на хорошому папері і навіть певний час в кольорі), яка виховувала патріотичні почуття і закликала до відродження японського націоналістичного духу. Так, ідея робота-гіганта, що розгромлює ворогів чарівним променем, вперше з’явилася в японських військово-патріотічних коміксах в 1943 р. На старих книжкових розвалах і зараз можна натрапити на розповідь в картинках про пригоди знаменитого японського героя, маленького воїна Момотаро, що перемагає підступних американців.
Значна частина японської манґи відноситься до еротичного жанру хентай, який надзвичайно популярний в Японії та за кордоном (щоправда в США і деяких азіатських країнах існують цензурні обмеження на цей жанр). І справа тут не в моральній розбещеності японців, а в давніх традиціях. Християнське поняття первородного гріха було невідоме японцям. Споконвіку секс розглядався в Японії як природна властивість людини, запорука продовження життя. В середні віки в Японії великою популярністю користувалися еротичні гравюри шюнґа, що в буквальному перекладі означає «весняні картинки». Їх авторами були видатні художники Кітаґава Утамаро, Кацушіка Хокусай, Андо Хірошіґе та інші, більш відомі в світі як автори гравюр, що зображають красунь та акторів театру Кабукі, пейзажі та міські сценки. Але саме їх гравюри шюнґа були найбільш улюблені городянами і досі користуються популярністю.
В кінці 40-х – початку 50-х років економіка Японії ще перебувала в стані загальної кризи, а вся культурна продукція в умовах американської окупації ввозилась переважно з США. У цій ситуації все очевидніше ставало завдання створення власної конкурентоспроможної масової культури. Але що могли зробити японці без великих капіталовкладень в умовах, коли кіно, анімація і музика були американські? Наприклад, комікси.
У 1947 р. Осаму Тезука випускає свою манґа «Новий острів скарбів», якій було призначено провести справжню революцію в японському художньому світі. Тут вперше були використані звукові ефекти, великі плани, графічні підкреслення руху в кадрі – зрештою, всі ті прийоми, без яких нинішню манґа просто неможливо уявити. «Новий острів скарбів» розійшовся небувалим для розореної країни накладом в 400 тис. примірників. За своє життя Тезука разом з учнями, які розвивали його ідеї, створив ще безліч робіт, які значно потіснили американську продукцію на ринку масової культури.
Звісно, багато американських коміксів досі популярні серед японців. Здебільшого це класика: «Супермен»,«Людина-павук» і «Земляні горішки». Однак, незважаючи на певну відомість деяких творів, слід визнати, що популярність «амекомі» (так в Японії називають американські комікси і взагалі будь-який вид коміксів, зроблених на Заході) нині в країні низька.
Японські комікси і персонажі належать художникам, на відміну від відомих американських персонажів, які є продуктом цілих видавничих компаній. У західній, особливо в американській, індустрії коміксів переважає колективне виробництво, де автора як такого не існує. Манґа ж – мистецтво здебільшого індивідуальне. Головною дійовою особою тут є художник, іноді він вдається до допомоги сценариста. Однак частішеманґака (професійної художник манґа) сам придумає сюжет, пише тексти, малює, використовуючи для цього спеціальної форми металеві пера, що вставляються в дерев’яні ручки.
Відомі манґака мають команду – одного і більше асистентів, які займаються ескізами, обведенням, тонуванням, звуковими ефектами, вписуванням діалогів, фотографуванням тощо. Щоправда, нині багато з цих операцій успішно виконує комп’ютер. Останнім часом комп’ютерне тонування і малювання стало практично стандартним інструментом художника.
В Японії відомі манґака шануються на рівні з видатними художниками і є доволі заможними, навіть за японськими мірками, людьми. Недарма однією з найбагатших жінок Японії вважається художниця Руміко Такахаші, чи не найвідоміша манґака в світі.
«Драґон-Бол» Акіри Торіями був ліцензований 70-ма компаніями для 700 видів продукції. Інший талановитий художник Ейічіро Ода, незважаючи на свої молоді роки, надзвичайно популярний в Японії. Він прославився, передусім, своєю манґа «Один шматок», яка публікувалася в журналі «Віклі Джамп» і стала в цьому виданні лідером за популярністю. На її основі створений багатосерійний телесеріал, випущено сім повнометражних фільмів, а іграшки і сувеніри за мотивами цієї манґа продаються тоннами.
Коли манґа стає хітом, вона приносить прибуток не лише авторам, але й видавцям. Так, журнал «Накайоші» подвоїв свій наклад за декілька місяців після того, як там стала друкуватися всім відома «Красуня-воїн Сейлор Мун» Наоко Такеучі. Тому видавці намагаються утримати монополію на видання творів відомих авторів, підтримуючи з ними «неформальні довірчі відносини». Так, в 1993 р. видавництво «Шьоґакукан» заплатило Руміко Такахаші «за вірність» 7 млн єн.
Спочатку манґа, потім – аніме. Світова улюблениця – «Красуня-воїн Сейлор Мун» добре відома і російським телеглядачам. Її прообразом була однойменна манґа. Щоправда, у нас її називають «Місяць у матросці».
Скоріш за все, комікси – найбільш перспективна галузь японської масової культури, оскільки тема супергероїв ще не вичерпала себе, а політ фантазії авторів не обмежується рамками бюджету. Сьогодні Японія перетворилася на світового лідера виробництва коміксів. Індустрія коміксів в Японії має настільки величезні масштаби, що з легкістю затьмарює двох інших гігантів – американську і французьку, разом узяту.
За межами Японії манґа найширше представлена в США, Німеччині, Франції, Іспанії, Італії та Польщі, де вона продається масовими партіями у великих торгових точках і спеціалізований магазинах. Особливо успішно поширюються японські комікси в азіатських країнах, близьких в культурному та історичному плані до Японії.
Щодо нашої країни (тут мається на увазі Росія – Р. В.), то першою перекладеною манґа стала «Ранма½» Руміко Такахаші. На даний час в Росії існує лише два легальні і декілька нелегальних видавництв з випуску цієї продукції, однак перевидання явно поступаються ориґіналу за якістю поліграфії. З’являються першіманґа і аніме-кафе, магазини, що торгують манґа та аніме-моделями – мініатюрними пластиковими ляльками, машинами та іншою атрибутикою. Ще більш цікаве явище – творчість російських художників, що працюють в манґа-стилістиці.
«Ранма½» – з цієї манґа розпочиналось знайомство російських читачів з японськими коміксами. В Америці ж ця книга та її герої викликали багато запитань у суворих охоронців моралі, вони охрестили наївну дитячу історію «секс-комедією».
У Росії все почалося з невеликої групи шанувальників японської манґа і анімації, які утворили в 1996 р. свою Асоціацію «R.An.Ma» через Інтернет. Майже відразу ж після своєї появи клуб обзавівся двома веб-сторінками, які стали їх рупором. Сьогодні таких сторінок в Інтернеті налічується декілька десятків. Більше того, створено спеціальні сайти за інтересами. Філії клубу діють у більш ніж двадцяти містах Росії, підтримуючи тісний зв’язок з аналогічними клубами в Японії, Європи, США, Ізраїля, Прибалтики тощо. Завдячуючи ентузіастам і шанувальникам японської культури, які входять до лав цього клубу, про японську анімацію заговорили у нашій країні.
Величезний інтерес у світі до японської комікс-культури знаходить підтримку в японських офіційних колах, які прагнуть використовувати це захоплення для створення сприятливого іміджу Японії за кордоном. З цією метою, наприклад, МЗС Японії нещодавно заснував міжнародний манґа-приз, за який могли б боротися за кордоном юні манґака. Японське міністерство наземного сполучення і транспорту запрошує іноземних туристів на міжнародний Манґа-саміт, який пройде в 2008 р. в Кіото.
Далеко не всі в Японії оптимістично сприймають захоплення коміксами. Багато експертів звертають увагу на пропагований в деяких японських манґа культ сили, жорстокості. Наприклад, Акіо Шіромацу щиро нарікає на те, що дітей та підлітків «змушують жити в бурхливому паводку антигуманних життєвих цінностей, таких як: культ грошей, культ розваг, культ сили, насаджуваний мілітаристською ідеологією. Діти та юнацтво, у яких формується нездатність насолоджуватися універсальністю людського багатства, відчужуються від справжнього розвитку».
Але це не єдина проблема, що пов’язана з манґа-культурою, про яку зараз говорять і сперечаються в Японії. Найбільш активні її прихильники пропонують на основі коміксів створювати шкільні підручники, різні довідники тощо. Противники ж, навпаки, вважають що комікси отупляють розум, вимагають їх заборонити.
На думку японських педагогів, одним з негативних наслідків захоплення дітьми коміксами, поряд з кіно, телебачення, комп’ютером, може стати формування у них так званого «площинного мислення», коли художній образ замінюється умовною проекцією, стереотипним позначенням того чи іншого персонажа. Об’ємність розумового процесу зводиться в такому випадку лише до оперування зображеннями. Японський педагог М. Мацузава застерігає: «Комікси можуть погубити націю!» Він стверджує, що школярі, які тратять увесь вільний час на розглядання картинок в коміксах, не лише втрачають навик справжнього читання, але й відвикають самостійно висловлювати свої думки і почуття, а потім певною мірою втрачають саму здатність глибоко мислити і переживати.
Ще однією небезпекою, на думку японських фахівців, є ускладненість адаптації наших органів сприйняття до мінливих подразників, що притупляє відчуття, формує потребу у виключно розважальному мистецтві. Якщо ми в такому випадку зазвичай говоримо про емоційну глухоту, то японський кінорежисер Йошіда Хіроакі, який переймається цим явищем, назвав його «Ожирінням душі», а населення своєї країни назвав «нацією бездушних торгашів».
Претензій такого роду безліч. Але їм протистоять не менш аргументовані заяви не менш авторитетних японських фахівців і вчених, які доводять необхідних збереження манґа як унікального явища японської культури.
Але поки захисники та противники манґа сперечаються, Японія вже встигла увійти в XXI століття, читаючи комікси у вагонах електричок і метро, розглядаючи оповідання в картинках мобільних телефонів тощо. Для японців манґа – це як і раніше – художня мова спілкування та пізнання світу.
В оформленні статті використані ілюстрації з книг: The great art of Utamaro and Hokusai. Tokio, 2003; The image factory. Tokio, 2003, та журналу Nipponia.
Автор:
О. Л. Катасонова
доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту сходознавства РАН
Переклад:
Лунсар
Коректура:
DEMO
