Buck-Tick

Buck-Tick – справжні ветерани японської рок-сцени, вони зробили величезний внесок в популяризацію японського року, хоча насправді протягом всієї кар’єри стиль їх музики смінювався кілька разів – від року до готики, кібер-панку і знову до ідеї “чистого року”. Більшість альбомів були концептуальними, в них пісні та музичні треки поєднані однією ідеєю. Деякі пісні стали опенінгами чи ендінгами до аніме. Більше того, Buck-Tick поряд з X-Japan, Malice Mizer та іншими вважають засновникам напряму visual kei.

Гурт Buck-Tick сформавано в 1983 році в префектурі Гунта, де мешкали всі майбутні учасники. Ідея зібрати музичний колектив прийшла до Хісаші Імаі, котрому дуже кортіло грати попри те, що він не володів жодним інструментом. Разом зі своїм другом Ютакою Хігучі вони почали тренуватися на гітарі та басу. Коли в них почало виходити, Хігучі запросив свого старого друга Хідехіко Хошіно, з котрим вчився на першому році середньої школи. Щоправда, Хідехіко зовсім не хотілося співати, як то планував Хігучі, а хотілося грати на гітарі і не бути в центрі уваги, як це зазвичай трапляється з вокалістами. То ж довелося запросити старовинного друга Імаї – Аракі. В якості ударника викликався самотник, бунтівник в класі Імаі Ацуші Сакурай. Навесні 1984 року прийшов час надати назву гурту. Імаі запропонував Hinan Go-Go, що означає “Критика Go-Go”. Після певних практик хлопці були здатні злагоджено грати кавери на пісні панк-гурту The Stalin та інших на невеликих місцевих сценах. Учасникам хотілося якось вирізнятися серед колег, і тому вони виступали з розпущеним волоссям, використовували косметику, білий грим.

Коли Імаі закінчив середню школу, разом з Аракі вони перебралися до Токіо, де почали навчання в школі дизайну. За рік до Токіо перебралися Хігучі та Хошіно. Перший почав навчання в бізнес-школі, другий – в кулінарній. В той же час Сакурай залишився на батьківщині, оскільки батьки заборонили йому переїжджати до столиці. Вихідними хлопці поверталися додому і продовжували репетиції. Влітку 1984 року вони змінили назву на Buck-Tick (це артистична версія слова bakuchiku (爆竹) – феєрверк). В репертуарі з’явилися свої пісні, написані Імаі та Хошіно. Власне, ці пісні не дуже міг виконувати Аракі. І його ціною неймовірного душевного болю довелося звільнити. В той же час Сакурай не міг змиритися з тим, що обставини фактично вилучили його з музичного життя. Він ходив на концерти, навіть пробував увійти до складу гурту SP в якості вокаліста. Але кандидатуру відхилили. То ж Сакурай почав переконувати колишніх колег, аби вони взяли його в якості вокаліста. І таки переконав! А вакантне місце барабанщика зайняв Толл Ягамі, родич Хігучі, котрий власне відмовив Сакураю в участі в SP.

Коли склад нарешті закристалізувався, Buck-Tick почали всерйоз задумуватися про кар’єру музикантів. Сакурай після смерті батька нарешті міг перебратися до Токіо. Учасники працювали вдень, вночі проводили репетиції та виступали по малим площадкам. В липні 1986 року вони зацікавили голову незалежного лейбла Taiyou Records Савакі Казуо під час виступу Shinjuku Attic. Він зустрівся з хлопцями і прямо їм повідомив, що завдяки своїм здібностям передбачення, він бачить їх успіх вже за рік. Мабуть, це справило велике враження, оскільки контракт з Taiyou Records підписано миттєво. 21 жовтня на ньому виходить перший сингл “To-Search”. Савакі почав активно просувати гурт всіма можливими каналами та засобами. Вже в 1987 році Buck-Tick випускає дебютний альбом “Hurry Up Mode”. Для його реклами хлопці зіграли концерт “Buck-Tick Phenomenon” в Toyoto Public Hall в Ікебукуро. Для приваблення авдиторії на концерт учасники наклеювали чорно-білі стікери та рекламні оголошення по всім молодіжним районам Токіо. На них був тільки напис “Феномен Buck-Tick, 1 квітня, Toyoto Public Hall”. І хоча за такий акт вандалізму дехто був схоплений поліцією, стратегія спрацювала: вдалося продати більше половини квитків, що вважалося гарним успіхом. Після концерту великі лейбли почали змагатися за право співпрацювати з молодим гуртом.

Втім, колектив Buck-Tick не поспішав приймати пропозиції акул шоу-бізнесу і твердо стояв на своєму. Цих умов було чотири: по-перше, гурт приймає самостійно рішення щодо свого іміджу і загальної ідеології, по-друге, вони ніколи не будуть змінювати склад, по-третє – не будуть використовувати сесійних музікантів, по-четверте, вся робота з виробництва музики буде виконуватися ними самими. Більшість компаній приймали щось, але щось відкидали, але більше грало не сприйняття амбіцій молодого гурту. Єдиним, кого умови не відлякали, став Такагакі Кен з Victor Invitation Records, котрий настільки захотів співпрацювати з Buck-Tick, що погодився на всі умови і навіть запропонував студію Аоями для практики. 16 червня гурт зіграв другий концерт “Buck-Tick Phenomenon II” в Шібуї, котрий став прощальним для їх інді-періоду. Людей зібралося досить багацько, так що довелося кілька разів переривати концерт, аби заспокоїти фанів. Відео з концерту зайняло 4 місце в чартах Oricon.

3 вересня Buck-Tick відкрив власний офіс під назвою Shaking Hands, Inc., а потім відправилися в перший національний тур. В листопаді випустили альбом “Sexual XXXXX!”, котрий в чартах Oricon зайняв третє місце. Квитки на концерт в Токіо продали миттєво. Однак, виникли і проблеми. Репортерів під час числених інтерв’ю цікавив лише імідж хлопців. Вони питали щось на кшталт: “Як ви вкладаєте волосся?”, так що незабаром гурт припинив давати інтерв’ю. Втім, Buck-Tick ставав великою зіркою, грав тепер виключно на великих площадках, і міг дозволити собі деяку дистанцію з медіа. Все ж ламповість малих залів мала свою привабливість. 24 січня 1988 року в Shinjuku Loft був влаштований невеликий таємний концерт “Bluck-Tlick”, де гурт просто зіграв старі пісні. 21 березня виходить EP “Romanesque 21”, а 21 червня третій альбом “Seventh Heaven”.

Свій четвертий альбом гурт відправився записувати до Лондона. Продюсуванням зайнявся Пол Оуен. Під час запису Buck-Tick дав концерт в музичному клубі Greyhound, де серед публіки їх побачили учасники гурту Der Zibet. Лондонська атмосфера припала всім до смаку, особливо Сакураї, котрий відмічав, що британська сцена куди більш привітна до темної та серйозної музики. І це вплинуло на пісні з альбому “Taboo”. Японські критики сприйняли альбом дещо в штики, адже ставилися до гурту як до чогось заледве більшого від простих айдору. Що не завадило альбому зайняти перше місце в чартах, коли він вийшов в січні 1989 року. Альбому передував успіх синглу “Just One More Kiss”, готрий гурт заспіваав в музичній програмі “Music Station”, і з котрою з’явився в рекламному ролику вікторини “CDian Stereo”. Слоган ролику “Супер бас стане феєрверком”, що було посиланням на назву гурту. В кінці 1988 року гурт виграв номінацію “Новачок року” на Japan Record Awards.

В березні 1989 року Buck-Tick почав тур на підтримку альбому “Taboo”, під час котрого гурт дещо змінив свій імідж: підрізали волосся тощо. Тур мав йти до травня, але поліція якось виявила наркотики у Імая та затримала його. Інцидент потрапив до медіа, тому гурт зробив паузу на час слідства та суду. На слухання до суду збиралися орди журналістів та фанів, його транслювали по телебаченню. Людям було цікаво, чи означає це кінець діяльності Buck-Tick. Але попри все восени 1989 гурт повернувся до студії для запису п’ятого альбому “Aku no Hana” (“Злі квіти”). Назва була запозичена з поезії Бодлера “Les Fleurs du Mal”, та й сам альбом надихався тематикою знаменитого французького поета. Таким чином Buck-Tick прийшов до готичного звучання та образу, котрий спершу допомагала створювати стиліст Саюрі Ватанабе, дружина Сакурая, а потім Такаюкі Танізакі. Перед виходом гурт зіграв в Tokyo Dome на знак свого повернення. В залі зібралося 50 000 фанів. Це заклало добру традицію робити передноворічні концерти, котрі згодом почали транслювати по телебаченню. “Aku no Hana” став другим альбомо номером один. А скандал з наркотиками з тої пори учасники гурту намагалися не згадувати і всіляко уникали питань на цю тему.

Наступний альбом “Symphonic Buck-Tick” гурт записував в Берліні, котрий щойно об’єднався. До нього увійшли концертні кавери пісень у виконання Берлінського камерного оркестру. Восени 1990 року Buck-Tick приступили до запису шостого альбому “Kurutta Taiyou”. На цей раз хлопці вирішили ще більш ускладнити звучання та аранжування, поглибити сенс пісень. Більшість текстів пісень належали перу Сакурая, на котрого вплинула смерть мами та розлучення з Саюрі. Скурай навіть змінив перше канджі в прізвищі з 桜 (“сакура”) на більш старовинну версію 櫻. Запис тривав досить довго, альбом “Kurutta Taiyou” вийшов аж 21 лютого 1991 року. Через два дні гурт виступив з концертом “Satellite Circuit”, котрий записали в студії без глядачів, а потім транслювали по телебаченню та в спеціальних залах. В 1992 році виходить збірка “Koroshi no Shirabe”, в котрій зібрали перезаписані в іншому, часом дуже радикальному, аранжування власні пісні. На підтримку збірки було проведено турне, котре завершилося дводенним заходом “Climax Together” в Yokohama Arena. Велику увагу приділили візуальній складовій та освітленню, сцену навіть встановили вздовж довгої сторони зали.

21 травня 1993 року вийшов сингл “Dress”, котрий в 2005 році використовувався в якості опенінгу до аніме “Trinity Blood”. 23 червня – сьомий студійний альбом “Darker Than Darkness -Style 93”. Ця концептуальна праця була присвячена тематиці смерті. Хошіно експериментував із клавішними, а Сакурай – із саксофоном. Серед звукових знахідок гурт поставит одну цікавинку. Одразу після десятого треку плеєр перескакує на трек 75, котрий починається з дивного жужання і поступово переходить до пісні. Багато фанатів сприйняли це як помилку при друку, і почали повертати диски до магазинів. Тенденцію із звуковими експериментами гурт зберіг і на наступному альбомі “Six / Nine” (дата виходу 15 травня 1995), на одній пісні з котрого з’являється в якості гостя Issay з гутру Der Zibet. Одночасно з альбомами учасники гурту займалися сольними сайд-проектами.

Можливо, саме через зміну концепції, можливо, з бізнес-міркувань Buck-Tick засновує компанію Banker Ltd., президентом котрої призначили Толла. Banker Ltd. мала займатися справами гурту замість Shaking Hands Inc. Також гурт заснував свій новий фан-клуб Fish Tank. 21 червня 1996 року виходить дев’ятий альбом “Cosmos”, котрий записувався під впливом модної електронної музики та кібер-панку. Однак тур довелося скасувати, оскільки під час фотосесії в Непалі Сакурай захворів на перитоніт. Перелякавшись за свій стан, вокаліст повернувся до Японії, оскільки гадав, що краще помирати на батьківщині, ніж будь-де інде. Втім, рідна земля настільки порадувала Сакурая, що він зміг одужати. В той же час гурт змінює лейбл на Mercury Music Entertainment. 10 грудня 1997 року виходить десятий альбом “Sexy Stream Liner”, в котрому продовжили експерименти з кібер-панком, що, до речі, вплинуло і на імідж: спортивне татуювання та електронні пристрої на одягу стали новою візиткою гурту. В текстах з’явилася нецензурна лексика.

13 травня 1998 року виходить сингл “Gessekai”, котрий став опенінгом до аніме “Nightwalker: The Midnight Detective”. Хлопці відчули зростання інтересу до японської музики через зацікавлення до аніме в світі і власне одною з перших пісень, котрі почули фани на заході став “Gessekai”. Популярність за кордоном зростає, приходять запрошення на рок-фестиваль Dongducheon (a.k.a. “SoYo Rock Festival”) в Сеулі. Під час виступу їх заливав дощ, але всім все сподобалося. В той час учасники Buck-Tick співпрацювали з іншими артистами, і навіть випустили пісню на честь смерті Hide. Сакурай і Імаі приєднадися до супергурту Schwein, з котрою записали два альбоми та провели гастролі Японією в 2001 році. В 2000 році знову змінюється лейбл, на цей раз це BMG Funhouse. І вже на ньому записується одинадцятий альбом “One Life, One Death”. 6 березня 2002 року виходить наступний альбом “Kyokutou I Love You”. Спершу він задумувався в якості подвійного, але, ймовірно, через комерційні міркування, другу частину “Mona Lisa Overdrive” випустили окремо наступного року. Обидва альбоми концептуально пов’язані, а остання пісня з першого схожа на першу з другого.

В 2004 році Buck-Tick призупинив діяльність через ряд сольних музичних проектів, в котрих були задіяні всі учасники, окрім Хошіно. Гурт збирався лише для декількох концертів. Лише 6 квітня 2005 року виходить чотирнадцятий альбом “Juusankai wa Gekkou”, концептуальна праця, котру надихнув сольний прокект Сакурая. Альбом став поверненням до чистої готики, тільки під впливом стилів Visual Kei та Gothic&Lolita. Для концертів найняли клоуна Гаетано Тотару та балерину Беккі Янік. Завдяки цим змінам гурт привабив велику кількість нових прихильників як вдома, так і за кордоном. 21 грудня виходить збірка “Parade -Respective Tracks of Buck-Tick-“, де пісні гурту виконують різні артисти.

В 2006 році на знак 20-річчя діяльності виходить сингл “Kagerou” (фінальна тема аніме XxxHolic). За рік – сингл “Rendezvous”, за котрим відбувся тур “Parade Tour”, на котрому на кожному концерті додатково виступав якийсь інший виконавець із піснею Buck-Tick. На завершення туру провели цілоденний фестиваль “Buck-Tick Fest 2007 on Parade” в Minato Mirai в порту Йокогами, де виступили всі артисти, котрі були запрошені до туру. Фесливаль завершили грандіозним феєрверком. Незабаром після цього виходить новий альбом “Tenshi no Revolver”, на котрому відмовилися від використання синтезаторів, зберігши готичне звучання. До грудня тривав тур, а поки музиканти їздили з концертами, виробник мобільних телефонів SoftBank випустив модель Buck-Tick. В кінці 2008 року через реорганізацію BMG Japan гурт переходить під опіку Sony Music Entertainment Japan, підписавши контракт з дочірньою компанією Ariola Japan.

Наступний альбом “Memento Mori” виходить 18 лютого 2009 року. Сакурай розповідав, що цей альбом – дослідження ідеї чистого року, розпочате ще на минулій праці. В березні 2010 виходить сингл “Dokudanjou Beauty”, Наступний “Kuchizuke” (“Поцілунки”) використовувався для аніме Fuji TV Shiki. Сімнадцятий альбом “Razzle Dazzle” вийшов 13 жовтня 2010 року, обкладинку до котрого оформив художник Aquirax Uno. В 2011 році через землетрус довелося скасовувати кілька концертів туру “Utakata no RAZZLE DAZZLE”. Ацуші та Хісаші взяли участь у благодійній програмі “SHOW YOUR HEART”, організованій співаком Gackt для збору коштів на підтримку постраждалих. Для святкування 25-річчя гурт відкрив спеціальний сайт, на котрому оголосили про створення власного лейблу Lingua Sounda, на котрому і випускалися наступні роботи гурту: “Yume Miru Uchuu” (2012), “Arui wa Anarchy” (2014), “Atom Miraiha No.9” (2016), “No. 0” (2018).

Склад
Atsushi Sakurai (櫻井 敦司) – вокал, ударні
Hisashi Imai (今井 寿) – соло гітара, бек-вокал
Hidehiko “Hide” Hoshino (星野 英彦) – ритм-гітара, бек-вокал, клавішні
Yutaka “U-ta” Higuchi (桶口 豊) – бас-гітара
Toll Yagami (ヤガミ トール) – ударні, перкусія