Вам подобаються старовинні замки та садиби? Уявіть собі старовинне європейське містечко. На горі над ним виситься садиба, перебудована, напевне, із середньовічного замку. До нього може потрапити далеко не кожний відвідувач, бо він має власників, і то найдивніших – тіні з кіптяви. Поряд з кожною тінню мешкає її обличчя – жива лялька, одночасно і служниця (однак окрім безпосереднього служіння вони виконують всі праці по палацу). Загалом всі пари тінь-лялька співпадають за характером і поведінкою. Так і має бути, адже лялька має наслідувати свого пана чи пані. Але є одна пара, котра суттєво вирізняється на тлі інших. Це Еміліко – оптимістична веселунка, не найспритніша, безхистрісна, але винахідлива жива лялька та її господарка – задумлива, вдумлива розумниця тінь Кейт, що належить до наймолодшого покоління тіней. Пара настільки непасуюча і протилежна, що всі сумніваються в тому, що вони пройдуть спеціальне випробування – так званий Дебют.
Взагалі, атмосфера будинку Тіней напхано таємницями. Навіть життя Живої Ляльки обставлено таємницями. Вони отримують їжу з таємничого віконечка, спершу їх світ обмежений лише їх кімнаткою та кімнатою Тіні. Згодом вона чи він – в залежності від статі Ляльки, починає вчитися, і разом з нею ми пізнаємо той дивний світ. Згодом нам покажуть навіть трохи більше, ніж доступно ляльці – це потрібно для розкриття сюжету, але все дозовано і рівно такими порціями, аби не спалити все одразу. То ж глядач не втратить інтересу до кінця, де йому підсунуть чергову таємницю з натяком на продовження.
Попри дещо похмуру атмосферу серіал не можна назвати ані наближеним до жахів, ані якимсь сильно готичним за духом. Він більше за все схожий на “Академію юних відьмочок” для готичних лоліт. Принаймні між головною героїнею “Відьмочок” Акко та Еміліко можна прослідкувати певні паралелі та схожість – обидві не надто успішні і обидві так само нагадують маленьких цуценят, котрі готові облизати весь світ від своєї доброти душевної. Кейт більше схожа на Шінку з “Rozen Maiden”, хіба що не така злостива. Якби автори трохи закрутили сюжет та створили більше драматичності, можна було б проглянути певні паралелі з “Неверлендом”, але я б скоріше констатував вплив “Віднесених привидами” (маленькі прото-тіні), ніж всі ці аніми жахів, в котрих панує безнадія.
На жаль, мені не вдалося знайти якісь подробиці щодо авторського дуету Soumatou, окрім того, що їх малежить історія про кошеня Куро, а також вони приймали участь у декількох проєктах. Але за дизайном Куро можна зробити певні висновки якщо не в приналежності, то принаймні в симпатіях дуету до напряму лоліта-фешн. Це особливо видно в деталях. Кейт любить більш за все чаювання. Більшість дівчачих персонажів вбрані так, ніби їх вбрання вийшло з-під руки майстрів з Baby the Stars Shine Bright або Angelic Pretty. Та й сама атмосфера будинку, поведінка тіней і живих лялькок, музика, особливо в ендінгу – все прийдеться до смаку любительницям стилю лоліта. Аніме сповнене певною дівчачістю, але тут практично немає чоловічих персонажів, з котрими б ототожнювали себе хлопці, окрім хіба що Шона, живої ляльки Джона.
Не обійшлося і без соціальних питань – а як же без них? Нам розповіли, звідки ж беруться ці ляльки, і повірте, це не гарна історія, але ми, люди, її охоче практикували, особливо в часи середньовіччя і навіть до XIX століття. Не буду розповідати, аби не спойлерити, скажу лише, що починаєш дивитися на Будинок Тіней не такими романтичними очима.
В підсумку ми маємо гарне аніме, цілком атмосферне, можливо, не настільки екшенове, як могло б бути, але це навіть не шкодить. Продовження, сподіваюся, з’явиться в якийсь розумний термін, а не як з четвертим сезоном Rozen Maiden чи другим “Re: Zero”, на котрий чекали 4 роки.
