Шкільна пора – найкращий час для можливостей. Ви ще не маєте над собою тиску обов’язків по роботі, в родині, над вами не висять кредити, батьки ще як правило здорові і працюють, забезпечуючи ваше життя. А в школах, особливо японських, кожний може проявити себе, на приклад, в студентській чи учнівській раді старшої школи. Якщо ви думаєте, що життя студради – це суцільні обов’язки і справи (і часом розваги), то герої аніме “Каґуя хоче, щоб їй зізналися ~Війна любові та розуму геніїв~” поширять ваші знання. Адже студрада – це ще й поле для битви між президентом та віцепрезидентом.
Каґуя Шіномія походить з аристократичної родини, а тому змалку зростала в заможному оточенні, що вплинуло на самооцінку дівчини. Батько постарався дати доньці всебічну освіту і влаштував її до престижної школи Шючін, де завдяки розуму вона пробилася на посаду віцепрезидента. Але при цьому Каґуя доволі наївна і абсолютно нічого не знає про кохання. Ну, поки не зустрічає Міюкі Шіроґане. Міюкі ж походить з небагатої родини. Надзвичайна працьовитість та розум зробили хлопцю добру послугу, він став президентом студради!
Практично весь перший сезон Каґуя і Міюкі вправляються в тому, хто з них перший спровокує іншого на дії, що свідчили б про небайдужість. Кожна серія – це певна ситуація, і лише під кінець першого сезону аніме отримує якийсь розвиток. Більшість цих ситуацій щиро кажучи, не рятує ані комедійність, ані танок секретаря учнівської ради Чіки Фуджівари. Були моменти, коли мені хотілося дропнути серіал, настільки сюжет буксував через концентрацію власне на стосунках між головними героями, балаканині між головними героями, вправлянням у різноманітних хитрощах та премудрощах, красномовстві та нічого не робленні. Можливо, це зроблено, аби краще розкрити персонажів, але як на мене автори перестаралися. В якомусь сенсі Каґуя надто переграє, а Шіроюкі надто нереалістично холодний. Хоча, якщо розглядати перший сезон, як своєрідне комедійне шьоджьо, то глядачкам всі ці діалоги та купа емоцій можуть сподобатися.
В цьому плані другий сезон виявився значно кращим, там до сюжету додали динаміки і драматизму, герої нарешті вирушили назустріч одне одному, а діалогів дещо підскоротили. Нарешті нам більше розкрили Шіроґане та його стосунки з батьком, і ми дивимося на все очима не тільки Каґуї, але і хлопця. Можливо тому він мені сподобався дещо більше.
На останок додам: автори обрали доволі цікаву форму подачі, в котрій після кожного двобою оголошується результат, хто ж переміг. Шкода, однак, що не ведуть рахунку, як у футболі. Тай взагалі всі персонажі оригінальні та доволі гарно розкриті (і намальовані – це плюс). Пейрінг в першій частині дещо нудний, але в другій все вирівнюється, і дивитися стає цікавіше. Моя рекомендація: дівчатам дивитися обов’язково, хлопцям – за настроєм.
