Світ аніме ніколи не буде бідним на шьонени. І коли закінчується щось одне, на його місце приходить кілька інших, котрі будуть конкурувати за місце першого найпопулярнішого тайтлу в даному жанрі. Вже давно закінчилися “Ураганні хроніки Наруто”, і на його місце прийшли, або вийшли на перший план кілька інших. Найпізніше з них прийшов “Клинок, що вбиває демонів” і, як не дивно, завоював велику популярність.
Перемістимося до епохи Тайшьо. Японія вже 50 років як відійшла від епохи шьоґунату, фактично, полишила у минулому епоху феодалізму. Нині – це держава західного типу, котра плекає імперіалістичні амбіції і вже має військові успіхи. Хоча західні технології широко увійшли до життя, сам стиль цього життя ще доволі консервативний. І навіть міста ще не стали такими, якими ми звикли їх бачити. В цьому світі залишилося мале місце для старих самурайських традицій. Їх успадкували борці з демонами. Адже демони нікуди не поділися, і так само їдять людей, як і за часів шьоґунату. І так само існує той, хто перетворює обраних людей на нових демонів. В один день Тажіро Камадо повертається додому і бачить, що всю його родину вбили демони. Залишилася лише сестра Незуко, котра не перетворилася до кінця на демона (вірніше, вона стала демоном, котрий зберіг людські почуття). Танжіро мріє помститися за родину, і так стає на довгий та важкий шлях боротьби з демонами.
Загалом, як в кожному шьонені, ми бачимо молодого хлопця, котрий зростаючи над собою, йде до певної мети – поконати головного злодія. Все інше вже деталі. На шляху зустрічатимуться несподівані друзі та вороги. Навіть союзники можуть тебе не сприйняти через те, що за плечима в тебе в коробці сидить демон. І, безумовно, знайдеться та, чиї очі причаровуватимуть. Аніме-серіал притягне глядача гарною картинкою та, що не менш цінне, історичним тлом, тому що за пригодами Танджіро проглядається вся епоха Тайшьо – від побутових деталей мешканців села або міста, одягу і до технологічних новинок, таких як автомобілі та потяг.
Але чи не здається вам, що наш герой в своєму шляху на верх надто правильний. Навіть коли має сміливість говорити без дозволу в присутності голови борців з демонами, коли суперечить комусь – в ньому все одно відчувається якась ідеалізованість. В ньому, при всіх його плюсах, при всьому потязі врятувати сестру, немає чогось такого, що він долав би в собі. Ну, окрім фізичних недоліків, котрі можна усунути тяжкими тренуваннями. Всі конфлікти зводяться до того, що Танжіро мусить знайти вихід зі складної ситуації. Це все добре, але… Деку з “Геройської академії” треба було перетворитися з маминого синочка з браком здібностей на героя. Наруто – з хлопця, котрого всі бояться та зневажають, з безталанного двійошника на рятівника та правителя Конохи. Чим же привабить нас Танжіро, окрім безмежної братської любові та жаги помсти, часом навіть наперекір деяким старшим товаришам? Нічим. Хоча анімам може і бракує образу “героя, спортсмена, відмінника з політичної та бойової підготовки”… Хто зна.
Другорядні персонажі – товариші Танжіро з місій куди більш живі. Один має в собі безмежний гонор і лють, другий – страх за своє життя. І якщо в першому випадку ми бачимо спробу якось переосмислити та осідлати власні страсті, то в другому якось ніяк. Отак вони і живуть, створюючи неймовірну кількість комедійних моментів. А ще ж всім трьом треба навчитися працювати в команді, що, мені здається, у них має вийти. Адже творці дали нам жирнючий натяк на те, що саме ця трійця (і не тільки вони) згодом має стати наступниками нинішніх “стовпів”. Чи може я помиляюся?
Хоча є одна дивина. Якщо існують демони, котрі ставлять загрозу для людей, то держава має підтримувати борців з ними. Во ім’я чого ж головні герої мають ховатися від поліції, котра безпорадна перед демонами?
От що-що, а вороги тут грізні, і вони зовсім не комедійні, не карикатурні. Все це сильні і дуже сильні демони. Хоча і не няшно-привабливі (на відміну від героїнь – врешті в шьонені вони справді топові) – я ніколи не бачив жодного косплею на власне демонів, лише на борців з ними. Однак, в кожному з них десь глибоко ховається частка людини, котрою вони колись були. І хоча людське витісняється демонічним, воно все одно випливає насамкінець, можливо у вигляді запізнілого каяття.
Є ще пару моментів, котрі мені сподобалися. Перше – це милі вставочки в кінці, де нам повідомляють якісь секрети того чи іншого персонажа. Друге – це величезна роль круків у серіалі.
У підсумку, можу сказати, що “Клинок, що вбиває демонів” – це гарний історичний екскурс у епоху Тайшьо, можливо не точна машина часу, але – невелике віконце. І воно не дарма знайшло свого глядача. Світу ж бракує ідеалізованого правильного героя, котрий зростає на шляху порятунку світу, вірно?
