Сьогодні з прекрасної Японії ми полетимо через море до Китаю, до вигаданого світу, наповненого магією та орденами, учасники котрих мріють про безсмертя. Мова піде про “Mo Dao Zu Shi” (Майстер демонічного культу). Уявіть собі, що існують кілька магічних орденів, кожний з котрих сповідує свою науку таємних мистецтв. Хтось з орденів більш впливовий, хтось менш, деякі взагалі без лупи не розгледіти. Загалом всі вони йдуть більш-менш в одному напрямі. А є людина, чиї властивості суттєво відрізняються від інших. Він вміє керувати темною енергією, йому підкоряються мерці-зомбі. Далеко не всі в захваті від цього пана, а деякі так взагалі мріють його позбутися.
Звати цього небезпечного мага – Вей Усянь. Саме такого героя я чекав в аніме. Це не якийсь школяр, цей хлопець добре знає свою справу, має свій унікальний та неповторний шлях. Нам показали його не тільки в зрілому віці, але і час його навчання, і тоді здавалось, що путнього з Вея нічого не буде. Усянь дозволяє собі жартувати над більш серйозними колегами, дозволяє собі легковажність та легкі дисциплінарні порушення статуту ордену, в котрому проходить навчання. Ніби все як в класичному шьонені. А, ні, просто з самого початку Вей Усянь пробивав свою унікальну стежку життя. І коли потрібно, він показує свою силу на повну. Чи матиме він рацію на своєму темному шляху? Побачите самі.
Особливо мені сподобалося, як в народній пам’яті залишився Вей Усянь. Його зображували якимсь страховиськом, котре знищувало все і вся. І зовсім не схожим на реальну людину. Правда, дуже схоже на деякі наші реалії.
Сюжет аніми безумовно захоплюючий, навіть попри те, що скаче зайчиком у часі то вперед, то назад. Деякі події нам просто оповідають як короткий перелік: воювали тут, билися там, результат такий. Хоча хотілося б їх побачити в розгорнутішій версії, як, на приклад, боротьбу орденів з Кланом Венів. Однак навіть те, що режисер вважав за потрібне розкрити на повну, дуже затягує.
Надзвичайно чудово і реалістично показані антагоністи: молодший син магістра ордену Вень Чао та його коханку. З якої сторони до них не підійди – це негідні люди, зарозумілі, нахабні та абсолютно відморожені. Куди більш складніша особистість пані Ю Дзюань, фактичної лідерки клану Цзян. Вона складається ніби з двох граней. З одного боку це сувора пані, котра контролює свій орден, легко та невимушено виносить мозок своєму чоловікові і взагалі її краще обходити стороною. Але в момент небезпеки пані Ю проявила себе зовсім з іншого боку.
Графічно-музичне оформлення нагадало мені ті часи, коли я грав у Perfect World. Чудові палаци десь на вершині гір чи пристані на берегах річок, містечка і великі резиденції орденів. А ще печери-данжі, в котрих треба вбити якогось боса. Аніме місцями і справді нагадує онлайн гру. Щодо музики, гадаю, композитори надихалися одними і тими ж народними мотивами, якщо взагалі напряму не цитували їх. Можливо, ці композиції займуть достойне місце в багатьох плейлістах.
Є пару суттєвих недоліків. Перший – частина головних героїв (особливо ордену Лань), виглядає доволі подібно один до одного. Можливо, китайці якось їх всіх розрізняють, але, комон, вони всі мов дві краплі води. Саме через це японські аніматори почали розфарбовувати героям волосся. Китайці, видно, ще не набули цього скілу, а, можливо, хотіли триматися певної історичності. Так само вухо, незвичне до китайських імен, буде плутати імена другорядних персонажів.
Другий недолік: практично весь серіал дія відбувається або в сутінках, або вночі. То ж якщо вечори у вас зайняті, а ви вирішили подивитися це в транспорті, ще й в сонячний день – будете вам мука.
Підсумовуючи, скажу, що з нетерпінням очікую на третій сезон.
